Кілька днів тому депутат Єгор Соболєв вийшов у кулуарах Ради на свій особистий Майдан.
Звичайно, законопроект №1159 – це не відмова України від євроінтеграції, а депутат Вадим Івченко – не «злочинна влада», але паралелей вистачає. Навіть коментарі соціальних мереж мимоволі нагадали події річної давності.
«Для мене Соболєв у цей день став героєм», – написала журналіст і громадський діяч Ірина Федорів.
«Молодець, добре настучав Єгорці. Шкода, що мало»,- звертаючись до Івченка, щиро відгукнулась Тетяна Монтян.
Однак основна схожість бійки і Майдану, безумовно – в більш глибинній речі. Якщо назвати її однією фразою, то це – «Справедливість проти закону» (у інтерпретації Майдану: «Зрозумійте, нас просто це задовбало»). Даруйте, але доведеться тут зробити невеликий ліричний відступ.
…Кілька років тому, за часів «попередників» американський юрист розповів мені про стандартний доказ їхніх адвокатів і прокурорів. Виступаючи перед присяжними, вони деколи говорять таке: «Справді, якщо виходити з букви закону, то цей чоловік винний. Це законно. Але це несправедливо». І дуже часто присяжні голосують не так, як хоче закон, а так, як вони відчувають справедливість. Згодом це стає прецедентом, а потім поправкою до закону і т.д. Логіка присяжних така: справедливість – це найвища цінність, і закон мусить її встановлювати, а не керувати нею.
У той самий час Україна показувала найяскравіші докази цієї ж теорії, тільки навпаки. Верховна Рада віддавала президенту антиконституційні повноваження і роздавала субсидії олігархам, Фонд держмайна дарував підприємства, а Мінюст народжував корупційні схеми із швидкістю смаження пиріжків. 95 % корупційних тендерів проходили «згідно з чинним законодавством», бізнесмени самі дарували свої частки «сімейним», а пересічні українці вдвічі переплачували за паспорт ЄДАПСу. Бо так вимагали «постанови, накази і рішення міжвідомчих комісій».
Корупція, яка вшита в законодавство – є найелітнішим видом корупції. Бо це:
Завжди багато грошей; Її дуже важко ліквідувати; Нікого не можна посадити – бо колегіальне рішення.А тепер вертаючись до законопроекту 1159. Після цієї бійки з’явився шанс, що він не стане законом, а українці не будуть ошелешено спостерігати за крадіжкою тисяч гектарів землі, почухуючи потилицю і примовляючи «А шо тепер робити?».
Логіку законопроекту можна описати в трьох словах. Задумку організаторів нового закону описав у своєму блозі на УП працівник однієї з аграрних асоціацій Мар’ян Заблоцький. Зрештою, саме цей блог і став спусковим механізмом бійки, оскільки в ньому автор вирішив звинуватити Соболєва у корупції.
Так от, згідно із законом – місцева влада отримувала право на дерибан (юридичною мовою – право на управління) землями, які їй не належать. Тобто державними землями, які лежать навколо населених пунктів, і якими зараз розпоряджається Держкомзем. Тому що «Держкомзем – корупційний, а на місцях красти не будуть». На підтвердження цих слів автор опублікував скрін першої сторінки Гугла із новинами про затримання земельних чиновників на хабарях.
Навіщо місцевій владі додаткова земля? На це автори законопроекти теж відповідають досить чітко. Бо вона вже вся роздерибанена, а треба ще. Для людей, правда, пояснили трохи по-іншому: не всі мешканці змогли отримати свої 6-10 соток, бо не вистачило землі.
До речі, гарний був наведений приклад: «Найнижчий рівень спроможності реалізувати право на приватизацію ділянки у столиці України – Києві, де ним наразі змогли скористатися лише 2,7 % мешканців». Так що, дорогі кияни, якщо раптом столиця почне розпоряджатись навколишніми державними землями, то вам обов’язково перепаде. Якщо забудовники знову не розберуть. А розібрати можуть, бо законопроект передбачає не тільки право вкрасти державну землю, але й змінити цільове призначення. Людською мовою: «Пиляй дерева, будуй висотку – тепер можна. Законно».
До речі, оцей наївний підхід «хай державна земля стане нашою» здивувало і науково-експертне управління Верховної Ради, яке дало короткий негативний коментар. Як правило, короткий коментар у нього виходить тоді, коли законопроект не налазить ні на голову, ні на юридичну систему держави. Зрозуміти парламентських юристів неважко: так можна докотитись і до того, що віддати місцевим органам влади моря, озера, надра і все решта, що поки що з недогляду є у державній власності.
Але повернемось до корупції. Не будемо дискутувати, де більше крадуть – у Держкомземі чи на місцях. Набагато важливіше інше: чиновника державного земагенства зловити на хабарі і посадити можна, а голову сільради – практично нереально. Тому що голова сільради розпоряджається не державною власністю, а «власністю громади». А тому має право з нею робити все, що хоче. Головне кількох кумів у сільраду ввести для колегіального голосування. Мар’ян Заблоцький саме тому показує лінки на хабарі державних урядовців, бо лінки на посадку голів міськрад знайти фактично неможливо. Адже вони крадуть землю згідно із чинним законодавством – роздав 100 ділянок по 6 соток «мешканцям» (а точніше – загубленим паспортам мешканців), ті перепродали це забудовнику. І все – профіт.
Єдиною можливістю прикоськати місцевих хапуг до цього часу є – зафіксувати, що вони вилізли за межі ареалу, де їм дозволено красти. На «Наших грошах» можна знайти десятки судових рішень на зразок: «Сільрада в Київській області віддала 22 га аграрному підприємству «регіонала» з земель державної власності». Ніхто, до речі, після цього у в’язницю не сідає – ну, помилились селяни, з ким не буває. І до речі, майже немає тут рішень щодо 6-10 соток. Все якісь десятки гектарів для фірм Присяжнюка, Іванющенка, депутатів обласної ради і агробаронів.
Якщо цей законопроект стане законом – державні землі розлізуться як щурі. Думаю, місяця за три. А ще ж є додатковий бонус – калічний український кадастр. Де чия земля до цього часу дуже часто невідомо, і якась сільрада за 100 км від Києва може подарувати потрібній людині гектар біля Кончі-Заспи. Судіться потім. І це зовсім не плід хворої уяви.
Найяскравіший приклад: Генпрокуратура не змогла повернути гектари Іванющенка в Кончі-Заспі, де він будує «Межигір’я-2», власне завдяки земельній документації. Юридичною мовою: «суд не погоджується з тим, що ділянки розташовані в межах заказника. Київрада досі не затвердила меж цього об’єкта. Тому доказів розташування ділянок саме в межах заказника немає».
Законно? Законно. Справедливо? Отож-бо й воно…
Ми не будемо описувати всі ці десятки прикладів, бо вони практично під кальку. Узагальнимо. Забудовники, аграрні бонзи і просто «кращі люди міста» придумали проект, як законно отримати земельні ресурси, використовуючи бідність і забитість українських регіонів. При чому отримати так, щоб можна було з цією землею робити все що завгодно.
Чим на це відповісти? Можна, звичайно, повторити лозунг «Нас завдовбало», але краще, певно, все-таки модернізувати: «Ні, хлопці, вже так не буде».
А наостанок лінк на список депутатів, які лобіюють цей законопроект. З короткою характеристикою. Здається, цей список нам ще xxidztihxiderkmp придасться.
